Monthly Archives: Березень 2021

Ліцензія в косметології!

Косметологія і законодавство: Чи потрібно отримувати ліцензію для надання косметичних послуг ? (коли необхідна ліцензія?)

 

Постає питання необхідності отримання  ліцензії для надання різних видів косметологічних послуг.Протягом останніх років діяльність з надання послуг у сфері косметології набула значних масштабів. Це пов’язано зі збільшенням попиту на косметологічні послуги та зростанням кількості салонів краси і косметологічних кабінетів, які надають такі послуги.

У зв’язку з цим актуальним є питання: чи відноситься діяльність косметологів до сфери медичних послуг і чи обов’язковим є отримання ліцензії для надання косметологічних послуг?

 

Розглянемо,  у яких випадках потрібна така ліцензія, як її отримати, та яка відповідальність передбачена за надання косметологічних послуг без ліцензії.

 

За загальним підходом, косметологія може бути: естетична та медична. Тому говорячи про правове регулювання косметології важливим є питання: які косметологічні послуги слід розцінювати як медичну практику.

   Для відповіді на це запитання потрібно звернутися до чинного законодавства, а саме: Національного класифікатора видів економічної діяльності ДК 009:2010 [1] та Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016:2010[2].

У даних нормативно-правових документах виділені розділи 86 «Охорона здоров’я» та 96 «Надання інших індивідуальних послуг».

1- Клас 96.02 класифікатора ДК 009: 2010 «Надання послуг перукарнями і салонами краси» включає:

-миття волосся, підрівнювання та стрижку, фарбування, тонування, завивку, випрямлення волосся та подібні види послуг, що надаються чоловікам та жінкам;

-гоління та підрівнювання бороди;

  • масаж обличчя, манікюр і педикюр, макіяж тощо.

 

У Національному класифікаторі продукції та послуг є секція 96.02.1 «Послуги перукарські та інші послуги з догляду за зовнішністю», де виділені перукарські послуги для жінок і дівчаток; перукарські послуги для чоловіків і хлопчиків; косметичні, манікюрні та педикюрні послуги; послуги з догляду за зовнішністю, послуги поверхневого пілінгу тощо.

Таким чином, перераховані процедури не належать до медичних і є естетичними послугами, які салон краси може надавати без ліцензії.

 

 

2- Медична косметологія включає профілактичну, діагностичну та лікувальну (що у свою чергу можу бути поділена на консервативну та хірургічну). Відповідно до Національного класифікатору ДК 009:2010 «Класифікація видів економічної діяльності» медична косметологія може охоплюватись:

(1) класом 86.21 «Загальна медична практика», що включає медичне консультування та лікування у сфері загальної медицини, які надають лікарі загального профілю;

  • класом 86.22 «Спеціалізована медична практика», що включає, медичне консультування та лікування у сфері спеціальної медицини лікарями-спеціалістами та хірургами.

Відповідно, до медичних послуг відносяться процедури, пов’язані з введенням речовин в порожнину організму різними способами (ін’єкційно, природніми шляхами, тощо), що передбачають пошкодження шкірного покриву і слизової оболонки, а також вимагають застосування медичного обладнання та інструментів. Перелік даних процедур достатньо різноманітний. До них відносяться всі види пластичних операцій, апаратна косметологія, мезотерапія, ін’єкції ботоксу і силікону, епіляція, пілінг, ліпоксація, гідроколонотерапія та ін. Такі процедури повинні проводитися особами з медичною освітою, та за наявності відповідної ліцензії.

  • класом 86.90 «Інша діяльність у сфері охорони здоров’я», що включає: -діяльність з охорони здоров’я людини, яка здійснюється не в лікарнях і не лікарями або стоматологами;

-діяльність медсестер, акушерів, фізіотерапевтів або іншого парамедичного персоналу в області оптометрії, гідротерапії, лікувального масажу, трудотерапії, логопедії, хіроподії, гомеопатії, мануальної терапії, голковколювання тощо. Ці види діяльності можуть здійснюватися в клініках, які діють при фірмах, школах, будинках для осіб похилого віку та інших організаціях, що не є лікарнями, але мають власні консультаційні центри з місцями прийому пацієнтів.

 

Відповідно до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» [3]медична практика  є видом   господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

А у пункті 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики»  [4] визначено, що господарська діяльність з медичної практики (далімедична практика) – вид господарської діяльності у сфері охорони здоровя, який провадиться закладами охорони здоровя та фізичними особамипідприємцями з метою надання медичної допомоги та медичного обслуговування на підставі ліцензії.

Слід мати на увазі, що МОЗ України у Листі «Щодо косметологічної допомоги» від 26.05.2000 [5] відзначив, що оскільки «…на сьогодні в Україні не існує єдиного визначеного порядку косметологічної допомоги, яка надається за медичними показаннями», то «за власним бажанням хворого косметологічна допомога може бути надана профільним державним лікувально-профілактичним закладом або в косметологічних кабінетах (закладах) різних форм власності за наявності у них ліцензії на даний вид діяльності».[3]

Отож, отримання ліцензії для надання косметологічних (медичних) послуг є обов’язковим.

 

Як отримати ліцензію на заняття медичною практикою?

Для отримання медичної ліцензії необхідно подати заяву  до Єдиного вікна Міністерства охорони здоров’я України.

До заяви обов’язково необхідно додати належним чином оформлені відомості та опис. Форма заяви, відомостей та опису наведена в додатках до Постанови Кабінету міністрів України від 02.03.2016 р. N° 285 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики». Усі вищезазначені документи можна подати нарочно, поштовим відправленням з описом вкладення або в електронному вигляді, наклавши електронний цифровий підпис.

 

Після того, як Ви отримали ліцензію на медичну практику,  можете сміливо заявляти про те, що ваш салон краси чи косметологічний кабінет працює законно, відповідально і з думкою про своїх клієнтів.

 

Яка  відповідальність передбачена за надання косметологічних послуг без ліцензії?

 

Якщо  така діяльність провадиться без медичної ліцензії, то Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі — КупАП) [6] у статті 164  передбачено штраф у сумі від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто штраф становитиме від 17000 грн до 34000 грн.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text

Хочете узаконити свій бізнес і отримати медичну ліцензію на косметологію? Звертайтесь до адвокатів у OMLaw Group https://www.omlaw.com.ua/.

грошова допомога до 5 травня

Виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни

“Щорічно до 5 травня інвалідам війни повинна виплачуватися разова грошова допомога.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ  (далі – Закон № 3551)   https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12#Text.

Стаття 7 вказаного Закону містить перелік осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Який розмір  щорічної разової грошової допомоги передбачений законодавством?

 

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 статтю 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною четвертою такого змісту:

“Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи – десять мінімальних пенсій за віком; II групи – вісім мінімальних пенсій за віком; III групи – сім мінімальних пенсій за віком”.

Однак пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» згадану вище статтю було змінено і  викладено в новій редакції:

“Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України”.

Пізніше Конституційний Суд України  Рішенням від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнав неконституційною нову редакцію статті 13 Закону № 3551, зокрема положення  пункту 20 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” та пункту 3 розділу III “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v010p710-08#Text).

Конституційний Суд України  наголошував на тому, що „законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони” (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

 

Законом України від 28.12.2014 N 79-VIII “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” (набрав чинності 01.01.2015) розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема с. ст. 12131415 та 16 Закону № 3551 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

 

При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).

 

Проте  вже 27.02.2020 рішенням Конституційного Суду України у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12131415 та 16  Закону № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v003p710-20#Text).

 

Відповідно до ч. 2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

 

 

Таким чином, з 27.02.2020 року чинною є ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998, яка передбачає розмір допомоги до 5 травня:

  • для осіб з інвалідністю 1 групи – десять мінімальних пенсій за віком;
  • осіб з інвалідністю 2 групи – вісім мінімальних пенсій за віком;
  • осіб з інвалідністю 3 групи – сім мінімальних пенсій за віком.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29.09.2020 по справі N 440/2722/20, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (ч. 5 ст. 242 КАС України).

При цьому, це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

 

 

Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” N 1058-IV від 09.07.2003, мінімальна пенсія – державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 цього Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15.12.2020 встановлено  у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 01.01.2021 року  – 1 769 гривень.

Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги  до 5 травня у 2021 році становить:

 

  • для осіб з інвалідністю 1 групи –  17 690 гривень.
  • осіб з інвалідністю 2 групи – 14 152 гривні.
  • осіб з інвалідністю 3 групи – 12 383 гривні.

 

Хто здійснює виплату?

Виплату разової грошової допомоги до 5 травня здійснює Міністерство соціальної політики  України шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі – районні органи соціального захисту населення).

Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв’язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, – за місцем їх проживання).

 

Строк отримання грошової допомоги

Увага!  Відповідно до ч. 3 ст. 17-1  Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

 

 

Оскарження

Будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, зокрема щодо виплати разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, можуть бути оскаржені до адміністративних судів.

Строк оскарження

За загальним правилом для звернення до адміністративного суду з позовом для захисту прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

 

Якщо Вам потрібна консультація щодо отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, звертайтесь до адвокатів OMLaw Group . Наш сайт: https://www.omlaw.com.ua/

 

Позбавлення батьківських прав

Позбавлення батьківських прав

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття та ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов’язків. Відно з п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 р. №3,  питання про позбавлення батьківських прав слід вирішувати лише після повного, всебічного, об’єктивного з’ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-07#Text. Які батьківські обов’язки, та підстави і порядок позбавлення описані нижче.

Підстави позбавлення батьківських прав:

якщо батько/мати дитини:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Звертаємо вашу увагу на «найпопулярнішу» підставу позбавлення батьківських прав – ухилення від виконання обов’язків щодо виховання дитини.

Тут, на нашу думку, варто розібратись з двома питаннями.

По-перше, що ж потрібно розуміти під «ухиленням від виконання обов’язків щодо виховання дитини? І, по-друге, збір яких документів (доказової бази) є необхідним для отримання позитивного рішення у разі звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав?

Отже, дана підстава має місце, якщо батько/мати: не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема:

-не забезпечують необхідного харчування,

-медичного догляду,

-лікування дитини, що негативно пливає на її фізичний розвиток як складову виховання;

-не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення;

-не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей;

-не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі;

-не виявляють інтересу до її внутрішнього світу

-не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

 

Щодо доказів, то тут можна використати:

  • наявність заборгованості за аліментами;
  • відсутність у житті та вихованні дитини;
  • покази свідків;
  • психологічні дослідження дитини (у тому числі щодо ідентифікації себе з одним із батьків);
  • характеристики з місця навчання дитини (з дитячого садочку), в якій, у тому числі, відображається участь обох батьків у її вихованні та догляді за дитиною;
  • за наявності приводів до міліції, сімейних сварок, антисоціальної поведінки з боку матері або батька, стосовно яких вирішується питання про позбавлення батьківських прав, – відповідних характеристик на особу з місця роботи тощо;
  • медичні документи.

 

Хто має право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав?

Це може зробити один і батьків, опікун, піклувальник; особа, в сім’ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров’я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому дитина перебуває; орган опіки та піклування; прокурор або сама дитина, яка досягла 14 років.

 

❗️Важливо: одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання  про  стягнення аліментів на дитину.

❗️❗️Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язку щодо утримання дитини. Якщо у Вас виникли питання звертайтесь до адвокатів у OMLaw Group https://www.omlaw.com.ua/.